Іван Самокишин - історія видатних земляків
Історія видатних земляків .
110 років від дня народження Івана Самокишина.
Народився Іван Самокишин 13 лютого 1914 року в багатодітній сім'ї майбутнього полковника Армії УНР Романа та його дружини Анни. Атмосфера в сім'ї сприяла вихованню хлопчика як свідомого українця, гордого своєю історією та культурою. Освіту Іван здобув у Коломийській гімназії. З молодих років належав до ОУН.
Артистичний талант, музикальність, голос Іван, швидше за все, успадкував від батька, який володів неабияким акторським хистом, виступав у аматорських гуртках та співав у церковному хорі. Юнака приваблювала кар'єра співака і театральне життя, тож він (напевне, через якийсь час після закінчення гімназії) стає актором Українського народного театру «Промінь» Миколи Комаровського. Це був мандрівний театр, основною базою якого був Рогатин. У 1939 році театр перестав існувати. Іван опиняється у Львові, де вступає до Музичного інституту ім. М. Лисенка у клас вокалу племінниці С. Крушельницької, відомої камерної співачки Одарки Бандрівської. Гарний голос (ліричний баритон) та успіхи в його школенні дають змогу влаштуватися до Львівської опери. Поряд із цим митець отримує роботу в драматичному театрі ім. Лесі Українки. З приходом у 1941 році німців І. Самокишин покидає Львів і переїжджає до Станиславова, де стає артистом музично-драматичного театру ім. І. Франка. Протягом театрального сезону 1941-1942 років театр здійснив гастролі по карпатському краю (Коломия, Городенка, Заліщики, Чортків, Бучач), ставлячи оперети Легара «Жайворонок» і «Циганське кохання», п'єсу Гальбе «Молодість», драматизовану новелу Юрія Косача «Облога». В сезоні 1943-1944 років були поставлені «Степовий гість» та «Марш Чернігівського полку» Косача, «Суєта» Карпенка-Карого, «Шаріка» Барнича, а коли восени 1944-го театр поповнився акторами з інших театрів України, відновили «Наталку Полтавку», «Запорожця за Дунаєм», «Катерину» і готували до прем'єри «Сільську честь» Масканьї. Однак прем'єра не відбулася: більшовики прорвали фронт під Бучачем і ось-ось мали бути в Станиславові. Частина акторів, а між ними Іван Самокишин, 27 березня зранку виїхали на Захід.
Спочатку артисти зупинилися у Кракові. Тут театральний склад знову поповнюється митцями з інших українських театрів. Згодом ця група ввійшла до складу театру Йосипа Гірняка, завдяки чому утворилося досить сильне театрально-мистецьке об'єднання, якому була під силу постановка будь-якої вистави. В основному це були «Ой, не ходи, Грицю», «Суєта», «Ясні зорі», «Назар Стодоля», «Невольник», «Пошилися у дурні», опери «Катерина», «Кармен», оперета «Чорноморці» й інші. У такому складі та з таким репертуаром театр дістався Відня».
В середині 40-х років Іван Самокишин перебував у таборі Ді-Пі в Інгольштадті. Тут митець долучається до капели бандуристів В.Божика-Г. Китастого, в якій стає не лише співаком, але й директором. В 1946 році капела здійснює турне по американських військових частинах та по таборах біженців, про що дізнаємося зі статті «Bandura» — Traditional and National Musical Instrument of Ukraine («Ukrainian Weekly» 1947/09, передрук з «The Refugee», London). Від травня 1948 року І. Самокишин виступає як соліст у чоловічому хорі В. Божика (на той час Божик і Китастий вже працювали окремо, кожен зі своїм колективом).
У Німеччині Іван одружується з Ніною Поторокою – відомою пластовою діячкою. У 1950 році подружжя виїжджає до США, оселяється у Трентоні, штат Нью-Джерсі. Отримавши звичайну для українського емігранта робітничу працю, Іван Самокишин продовжує музичну та громадську діяльність. Він бере участь у різноманітних концертах української діаспори, співає в філадельфійському хорі «Прометей», стає артистом нью-йоркського Українського оперного ансамблю, філадельфійського Українського театру та «Театру у п'ятницю» з Нью-Йорка.
До концертного репертуару митця входили романси М.Лисенка, В. Барвінського, Д. Січинського, І. Воробкевича, Я. Степового, С. Людкевича та інших українських композиторів.
Видатним досягненням І. Самокишина було заснування ним у Трентоні української радіопрограми.
- Також за ініціативою Івана Самокишина в 1963 році у Трентоні був створений хор ім. Лисенка, головою якого митець був до кінця життя.
Різнобічною була громадська діяльність артиста. Він був головою Відділу УККА Трентона, очолював Кредитовий Комітет при федеральному кредитному товаристві «Самопоміч», був головним ініціатором побудови Українського дому в Трентоні та довголітнім головою його керівництва.
Прожив Іван Самокишин тільки 54 роки, раптово відійшовши 20 грудня 1968 року. Поховали його на цвинтарі св. Андрія в Баунд Брук.
І плакала-тужила того сумного дня трембіта, сповіщаючи, що ще один гуцул покинув земну домівку, покинув так далеко від рідних і таких люблених ним Карпат…
