Степан Руданський - борець за українську мову

6 січня - 190-та річниця з дня народження Степана Руданського. Батько хотів, щоб він був священником, тому віддав хлопця вчитися у духовну семінарію. Проте серце юнака не лежало до духівництва, він любив бувати на ярмарках, на вулицях серед простих людей, слухати їхню мову, записувати різноманітні історії та приказки. В 19 років упорядковує два рукописні зшитки українських народних пісень, які він зібрав на Поділлі. Перший том містить пісні любовного характеру, а другий – це зібрання козацьких, весільних рекрутських пісень та щедрівок.
Також мріяв бути лікарем, попри протести батька почав навчання медичній справі. Під час навчання зблизився з гуртком українських письменників, що готував журнал «Основа». Це склало на нього неабияке враження. Він починає розмовляти та писати українською. Батько відмовлявся говорити з ним на українській і навіть сказав, щоб Степан йому зовсім не писав листи, а якщо й писав – то тільки російською.
Працював лікарем у Ялті і продовжував займатися творчістю. Хоча на той час друкуватися українською було дуже складно. Усі видавництва дуже прискіпливо ставилися до творів поета. Переважно він займається перекладами на українську. Але зазнавши гоніння за свою любов до української мови, небажання місцевих видавництв друкувати його твори, Руданський поступово відходить від літературної справи. Останньою крапкою на шляху творчості стали доноси на службі, побоюючись звільнення він остаточно полишає писати. Та не полишає своєї любові до солов'їної. Попри всі складнощі та непорозуміння залишається вірним собі та своїм переконанням.